Любовь Божья

Реклама

Поиск

Главная » Статьи » Сергей Винковский » текст

Сергій Вінковський - Гнів

 

Сергій Вінковський: «Гнів»

Що таке гнів знають, мабуть, усі, бо гніватися не може тільки труп. Його нічим не розсердиш і не розізлиш. Як ставитися до гніву? Чи має він право на існування? Розібратися в цьому дуже важливо, тому що гнів – постійний супутник нашого життя.

 

Гнів – це певна реакція на події, які відбуваються в нашому житті. Ми можемо гніватися навіть на речі, які нас не стосуються. Біблія говорить, що є гнів Божий, а є гнів людський.

Усе, що огидне Богові, повинно викликати в людини гнів. І так багато людей безуспішно борються з гріхом, тому що гріх не викликає в них гніву. Вони, можливо, знайшли якісь моменти, якими виправдовуються, мовляв, я слабкий, немічний тощо. Та коли б гріх викликав у них гнів, вони одразу б відкинули його, бо все, що викликає в нас гнів, ми обов’язково відкидаємо.

Сам Господь гнівається на дії нечестивих, але Йому доводиться стримуватися. «Що скоро не чиниться присуд за вчинок лихий, тому серце людських синів повне ними, щоб чинити лихе. Хоч сто раз чинить грішний лихе, а Бог суд відкладає йому, однак я знаю, що тим буде добре, хто Бога боїться, хто перед обличчям Його має страх!» (Екл. 8:11-12).

Виявляється, Бог стримується, і нам дуже важливо зрозуміти наш стан, щоб гнів Божий не вилився на нас. Якщо ми не зупинимося, він обов’язково виллється. «Бо гнів Божий з'являється з неба на всяку безбожність і неправду людей, що правду гамують неправдою» (Рим. 1:18); «Бо заплата за гріх –смерть» (Рим. 6:23).

А як щодо людського гніву? Чи є взагалі таке поняття і чи має воно якийсь зміст? Ми повинні стримуватися від гніву чи навпаки, давати йому волю? Біблія говорить про багато речей, які відбуваються в нашому житті. Скажімо, вона говорить: «Гнівайтеся, та не грішіть, сонце нехай не заходить у вашому гніві» (Еф. 4:26).

Павло допускає, що гніватися ми так чи інакше будемо. Коли нас ображають, коли з нами неправильно поводяться, коли чуємо щось проти того, що ми любимо, кого ми любимо, наші емоції проявляються. Павло попереджає, що в гніві людина може легко згрішити. Чому? Тому що тоді людина не володіє своїм розумом.

У кримінальному праві є поняття «стан афекту» – стан, коли якісь сильні обставини спонукують людину зробити те, чого зазвичай вона ніколи б не зробила. Відповідальність з таких людей не знімається, але міра покарання пом'якшується. Як стається, що людина, яка не могла підняти руки на муху, піднімає її на іншу людину?

«Гнівайтеся, та не грішіть...» Але як не грішити, коли все всередині просто кипить? Як змовчати? Чи може людина вгамувати свій язик?

Може і навіть повинна. Якщо людина досягає цього, вона сильна. Яків пише: «Бо багато ми всі помиляємось. Коли хто не помиляється в слові, то це муж досконалий, спроможний приборкувати й усе тіло» (Як. 3:2).

Коли людина в гніві, вона не обов’язково говоритиме погані слова, слова можуть бути добрими, та скільки сарказму в них приховано. Як на мене, слов’янські мови випередили в цьому плані всі інші мови. Коли приходить гнів, усі слова і думки спрямовані на те, аби вколоти, аби вийти переможцем. Але насправді така людина програє. Саме так люди програють свої долі, сімї, служіння, а то і життя. І все через те, що не змогли оволодіти свої гнівом. Скільки сімей розбито через те, що люди просто не зуміли промовчати.

Гнів має страшну силу. Він – як маленька іскра, з якої може розгорітися величезна пожежа. В нас завжди виникає велике бажання ним поділитися, ми хочемо розказати про свій гнів і крім того шукаємо винуватця. Павло каже: «Гнівайтеся, та не грішіть». Він допускає, що ми будемо гніватися, тому дає наступну настанову: «Сонце нехай не заходить у вашому гніві».

Коли я був дитиною, то думав: як можна розсердитися так, щоб аж сонце стало? Та оскільки сонце не зупинялося, я вирішив, що ніхто ніколи не гнівається. І тільки згодом зрозумів, що Павло мав на увазі – щоб ми свій гнів не залишали до ранку.

Але хіба це можливо? Певно, Павла ніхто ніколи не сердив, не ображав, тому він так легко говорив про ці речі. Насправді ж апостол Павло – один із тих, хто зазнав багато знущань, та попри все залишився вірним Христу.

З погляду світської людини ніхто не був більшим невдахою, ніж апостол Павло. Зробивши престижну кар’єру, здобувши надзвичайну на той час освіту, знаючи Писання, ставши членом синедріону у  порівняно молодому віці, він відмовився від всього. Сьогодні люди відступають від Христа тільки через те, що, скажімо, начальник цього вимагає, бо інакше звільнить з роботи. Апостол Павло заради Ісуса відмовився від усього.

І ось цей апостол, в якого були всі підстави гніватися, і одного разу він заявив про це (коли його без суду били, а потім хотіли таємно відпустити дізнавшись, що він римський громадянин), наває нас гніваючись не грішити.

До чого призводить гнів? Розгнівавшись, ми втягуємо в нашу ситуацію інших людей, намагаємося оправдатися, захистити свою думку. Біблія говорить: «Бо гнів людський не чинить правди Божої» (Як. 1:20). І апостол Павло, який почав так м’яко: «Гнівайтеся, та не грішіть, сонце нехай не заходить у вашому гніві», далі заявляє: «Усяке подратування, і гнів, і лютість, і крик, і лайка нехай буде взято від вас разом із усякою злобою» (Еф. 4:31).

Чому так суворо, адже ми гніваємося справедливо, тоді, коли потрібно. Проте Біблія каже: «Бо яким судом судити будете, таким же осудять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відміряють вам» (Мт. 7:2). Коли ми даємо волю гніву людському, ми відкриваємо двері для того, щоб гнів Божий справедливо був вилитий на нас. Коли ми даємо вихід нашому гніву і вважаємо його справедливим, а ми саме так і думаємо, тоді Бог каже: «Якщо хочеш по справедливості, що ж, нехай так буде».

У Біблії записана вражаюча історія про чоловіка, якому було прощено великий борг, та сам він не зміг простити своєму боржникові і 100 динаріїв. «Коли ж він почав обраховувати, то йому привели одного, що винен був десять тисяч талантів. А що він не мав із чого віддати, наказав пан продати його, і його дружину та діти, і все, що він мав, і заплатити. Тоді раб той упав до ніг і вклонявся йому та благав: Потерпи мені, я віддам тобі все!  І змилосердився пан над рабом тим, і звільнив його, і простив йому борг. А як вийшов той раб, то спіткав він одного з своїх співтоваришів, що був винен йому сто динаріїв. І, схопивши його, він душив та казав: Віддай, що ти винен! А товариш його впав у ноги йому і благав його, кажучи: Потерпи мені, і я віддам тобі! Та той не схотів, а пішов і всадив до в'язниці його, аж поки він боргу не верне. Як побачили ж товариші його те, що сталося, то засмутилися дуже, і прийшли й розповіли своєму панові все, що було. Тоді пан його кличе його та й говорить до нього: Рабе лукавий, я простив був тобі весь той борг, бо просив ти мене. Чи й тобі не належало змилуватись над своїм співтоваришем, як і я над тобою був змилувався? І прогнівався пан його, і катам його видав, аж поки йому не віддасть всього боргу» (Мт. 18: 24-34).

Як ми можемо гніватися, коли знаємо, що неймовірний Божий гнів був зупинений жертвою нашого Господа Ісуса Христа?! Як ми можемо давати волю гніву, коли розуміємо, що за нас помер Ісус Христос і нас не було б тут, якби не Його кров, яка нас омила і звільнила? І Бог дивиться на нас через ці страждання.

Іншого призначення, як руйнувати людські життя, у гніву немає. Він роз’їдає наш дух і душу, він робить нормальну людину ненормальною, усі її дії спрмовані на те, щоб задовольнити гнів.

На що гнівається Бог? Гнів у Нього завжди викликало ідолопоклонство. Коли люди віддавали честь якомусь непотребу, нікчемній речі, забуваючи при цьому Бога, хіба це не було приниженням?. Хіба не було приниженням, коли люди поклонялися не Богу, який вивів їх із Єгипту, а тільцю, якого зробили своїми руками.

Невірство також викликало Божий гнів. «Тому то почув це Господь та й розгнівався, і огонь запалав проти Якова, і проти Ізраїля теж знявся гнів, бо не вірували вони в Бога, і на спасіння Його не надіялись» (Пс. 77:21-22).

Скільки людей, у тому числі й християн, живуть, не вірячи Богу. Вони переживають за економіку, за зростання цін, гніваються на керівництво, вимагають чогось від інших, а до себе не мають жодних претензій. Апостол Павло каже: «Тому-то хто думає, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти!» (1 Кор. 10:12). Ми іноді думаємо, що все знаємо і все можемо, та Бог може нас провчити, і я пережив якось таку ситуацію.

Одного разу я сказав людям, що їм не зрозуміти, що переживав Ісус, коли Його ображали, а от я це розумію. Того ж вечора мене обізвали так, що я стояв приголомшений і не міг і слова вимовити. Потім вже зрозумів, що Бог вирішив провчити мене таким способом, щоб вказати на самовпевненість.

Потрібно також пам'ятати, що образа і гнів завжди йдуть поруч. Коли ми згадаємо, скільки Бог нам простив, то усвідомимо, що повинні ненавидіти гріх, а грішника маємо любити. Бог ненавидить гріх, а грішників любить. Бог суверенний, ніхто Ним не керує, і врешті-решт настане час, коли Він покладе край беззаконню, і гріховні вчинки людей, які вони полюбили більше, аніж Бога, стануть для них суддями. Та сьогодні Божа любов ще виливається на людей.

«Щедрий і милосердний Господь, довготерпеливий і многомилостивий. Не завжди на нас ворогує і не навіки заховує гнів. Не за нашими прогріхами Він поводиться з нами, і відплачує нам не за провинами нашими» (Пс. 102:8-10). Господь управляє Своїм гнівом, Він зі всіма поводиться милостиво. Що було б, якби Бог чинив з нами справедливо? А ми у своєму гніві завжди шукаємо справедливості.

А що таке наша справедливість в очах Бога, що таке наша праведність? Ісая каже, що вона – немов брудна одіж. Де нам взяти щедрості, любові, терпіння один до одного? Перш за все пам'ятаймо, звідки нас витягнув Бог. Боже милосердя більше, аніж Його гнів. Не раз і не два Він являв нам Свою милість. Тому апостол Павло і закликає нас звільнитися від гніву. А протиотрутою гніву є любов. «Ненависть побуджує сварки, а любов покриває всі вини» (Пр. 10:12).

Та чи покриває любов беззаконня? Коли ми бачимо, як хтось відбирає в когось гаманець, чи буде наше серце переповнене любов’ю і чи з захопленням ми спостерігатимемо за цим? Деякі люди готові за злочинця платити гроші, тільки б його не посадили. Але тоді ми стаємо співучасниками злочину. «Не беріть участи в неплідних ділах темряви, а краще й докоряйте» (Еф 5:11).

Як правильно реагувати? Ісус гнівався і навіть давав волю Своєму гніву. Але зауважте, що Його гнів проявлявся тоді, коли Він захищав Боже. Він жодного разу не проявив гніву, коли Його били і знущалися над Ним. І ми, подібно до Ісуса, можемо і повинні навчитися стримувати свій гнів. Ось які поради дає нам Слово Боже: «Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає!» (1 Кор. 13:4-8).

Любов довготерпить – а гнів не терпить; любов милосердствує – гнів безпощадний; любов не заздрить – гнів може спалахнути через заздрість; любов не величається – а гнів ще й як величається, людина в гніві старається принизити інших. Схоже між ними тільки те, що як любов ніколи не перестає, так і гнів не перестає поки не насититься.

Як приборкати свій гнів? Одні з найкращих ліків – піти й поговорити з тим, хто став джерелом роздратування. Щоб легше було йти, підіть з хорошим подарунком. Поговорити треба обов'язково, бо коли ми в гніві, то на все навколо ми дивимося наче крізь затемнене скло. І думаємо, що нас ніхто не бачить, водночас прикликаючи Бога бути свідком нашого «справедливого» гніву. У той час ми бачимо Бога таким, якими є ми. Тому потрібно ввійти в Божу присутність і побачити своє віддзеркалення. Ми повинні простити тому, хто образив нас. «Бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець. А коли ви не будете людям прощати, то й Отець ваш не простить вам прогріхів ваших» (Мт. 6:14-15).

Самі ми не зможемо цього досягнути, але Бог прийде нам на допомогу, коли ми звернемося до Нього в молитві. Ми повинні просити, щоб Бог навчив нас прощати, любити, дав нам слова любові, терпіння, щоб ранок Господній не заставав нас у гніві.

Коли Павло дивився на церкву в Римі, то бачив, як вони терплять. Їх кидали диким звірям, над ними знущалися. Павло розумів, що всі ці страждання викличуть гнів у людей. Неможливо бути спокійним, коли твою дитину кидають на поживу звірям, коли твого батька вбивають гладіатори, тому він написав слова, які штовхають нас в обійми Ісуса Христа. Він сказав: «Не мстіться самі, улюблені, але дайте місце гніву Божому, бо написано: Мені помста належить, Я відплачу, говорить Господь» (Рим. 12:19).

Він знав, що прийде бажання побачити справедливість, розплату, прийде спокуса піти і щось зробити самому, тому сказав: «Не мстіться самі, улюблені, але дайте місце гніву». Тут він відкриває для нас ще одну сторону: Бог звершить Свій суд. Ми хочемо, щоб все відбулося одразу, але Бог милостивий і довготерпеливий, Він має місце і час для всього.

Коли над Ісусом знущалися, Він молився за Своїх кривдників і просив для них прощення. Як нам цього не вистачає. Наскільки б більше ми досягнули в житті, коли б навчилися стримувати свій гнів і не прагнули побачити розплату. Скільки любові ми могли б дати іншим людям. І все це доступно, я вірю в це! Бо що не можливо людині, те можливо Богові. Тому всі наші болі, скорботи, утиски, непорозуміння, бажання ми повинні віддати Йому. І сказати: «Господи, керуй моїм серцем!». Ми повинні молитися про це!

Усі ми повинні зрозуміти, якої шкоди завдає гнів. Перш ніж він дійде до того, на кого ми гніваємося, він зруйнує нас. Для чого нам гніватися і вбивати себе, коли Бог Сам може вирішити всі питання. Тому відверніться від свого гніву, помоліться за людину і скажіть: «Господи, я віддаю все Тобі, Ти все владнаєш!».

Мене дуже вразила історія про жінку, яка дивом вижила в концтаборі. Якось, свідкуючи на служінні, вона впізнала колишнього охоронця, який жорстоко знущався над нею і її сестрою. Тепер він був для неї брат у Христі. Після служіння він підійшов, щоб вибачитися перед нею, хоч і не пам’ятав, що мучив саме її. Хіба ця жінка не мала права гніватися? Люди часто намагаються загнати нас в глухий кут, запитуючи, як Бог може простити вбивці. Може, якщо той вбивця покається!

Хай Бог збереже нас від таких іспитів, хай Його милосердя буде над нами, а для цього вчімося берегти себе від гніву в простіших ситуаціях. Вчімося володіти гнівом так, щоб сонце не заходило в гніві нашому. Щоб ще до заходу сонця ми поговорили, з'ясували все, а коли це неможливо, щоб помолилися, а Господь дасть відповідь. І ми побачимо велику славу Божу в нашому житті.

Бог знає все, Він любить і розуміє всіх нас, дає сили, а якщо Він дає сили, то повірте, що жити за Його постановами зовсім не важко. «Візьміть на себе ярмо Моє і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм. Бо ж ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!» (Мт. 11:29-30).

Категория: текст | Добавил: love (13.08.2009)
Просмотров: 2076 | Теги: Гнів, Сергій Вінковський, проповідь | Рейтинг: 5.0/1
система комментирования CACKLE

меню

Аудио [13]
Видео [96]
текст [9]

Библия онлайн

Библия

Молитва

Мы в соцсетях

Реклама